Реальна економія енергоресурсів у житлово-комунальній сфері напряму пов'язана з обов'язковою наявністю двох основних можливостей: обліком споживаних ресурсів і регулюванням цього споживання. Інакше кажучи, кожний квартировласник повинен знати, яку кількість того або іншого енергоресурсу він спожив за певний проміжок часу й мати можливість регулювати це споживання — зменшувати або збільшувати його. Для практичної реалізації цих функцій застосовуються різні технічні засоби: для організації обліку — лічильники й прилади-розподільники, для регулювання — вимикачі, різні крани, вентилі й регулятори.
Так, якщо йдеться про регулювання електроспоживання, то всі розуміють, що без об’єктивної необхідності не варто вмикати електроосвітлення й електропобутову техніку, і використовують для цього звичайні електровимикачі. Економія в цьому випадку досягається внаслідок раціонального використання електроенергії, ну й, звичайно ж, унаслідок застосування електропобутової техніки та електроламп високих класів енергоефективності (А, А+, і навіть А++).
Регулювання споживання природного газу, холодної й гарячої води забезпечується шляхом різних клапанів. Окрім того, з їхньою допомогою можна не тільки перекривати споживання, але й зменшувати або збільшувати витрату, залежно від побажань споживача, а це означає активний вплив на економію цього виду ресурсів.
|
|
Трохи складніше організувати регулювання теплоспоживання. У свій час для цього використовувалися конусні крани, установлювані перед тепловим введенням у кожний опалювальний прилад (радіатор). Разом з тим, споживачі дуже рідко використовували їх за призначенням, тому що тарифи на опалення були чисто символічні. Згодом подібні крани робилися непридатними (закипали) і ними просто не можна було користуватися. Сьогодні, коли тарифи на опалення постійно зростають, економія теплової енергії стає не тільки актуальною, але для більшості населення головним фактором виживання, і регулювання теплоспоживання стає архіважливим. Основним технічним засобом для забезпечення цієї можливості служить радіаторний терморегулятор. Називають його по-різному: кімнатний термостат, радіаторний термостат, радіаторний терморегулятор, але функція однакова — це той же водопровідний клапан, але працює в автоматичному режимі без використання якої-небудь додаткової енергії. Винайшов його данський інженер Медс Клаузен у середині 40-х років минулого сторіччя. Принцип його роботи досить простий. Головним елементом радіаторного терморегулятора є сильфон – замкнена ємність із гофрованою рухливою поверхнею, заповнена термочутливою речовиною. Це може бути газоконденсатний, рідинний або парафіновий наповнювачі (залежно від фірми-виробника) температури, що реагують на зміни та збільшуються чи зменшуються в обсязі. Внаслідок зміни температури в приміщенні, де встановлений терморегулятор, сильфон або стискується внаслідок зменшення в обсязі термочутливої речовини при зниженні температури, або розширюється за підвищення температури. Ці зміни сильфона передаються на шток, з'єднаний із замикальним клапаном, який відкривається або закривається більше, і відповідно збільшується (або зменшується) подавання теплоносія на опалювальний прилад, залежно від зміни температури в приміщенні. Як показує практика, сильфон може робити понад 1 млн таких циклів, що дорівнює шістдесятьом рокам безперервної експлуатації. |
Клапан терморегулятора завжди монтується на подавальному трубопроводі, безпосередньо перед опалювальним приладом. Термостатичний елемент, який ще називають голівкою, закріплюється на корпусі клапана за допомогою вбудованого приєднувального механізму без використання будь-яких інструментів. При цьому давач термостатичного елемента повинен розташовуватися так, щоби безперешкодно реагувати на будь-які температурні зміни в приміщенні. Наймасовіше поширення отримали термостатичні елементи із вмонтованим давачем. Вони завжди розташовуються горизонтально відносно підлоги в приміщенні, щоби навколишнє повітря могло вільно циркулювати навколо давача. У випадках, коли циркуляція повітря ускладнена (термостатичний елемент постійно завішений шторами або декоративним екраном) використовується виносний давач, який установлюється на відкритій поверхні (стіні або плінтусі) на відстані не далі ніж 2 метри від термостатичного елемента і з’єднується з ним спеціальною капілярною трубкою. І третій варіант – використання термостатичного елемента з виносним регулятором застосовується у випадках, коли доступ до регулювальної голівки ускладнений. Наприклад, захований за незнімними декоративними панелями.
Бажана температура в приміщенні встановлюється обертом голівки термостатичного елемента, на якій нанесена шкала налаштування. Зазвичай на шкалі фіксується 6 позицій, кожній з яких відповідає певний інтервал температур:
- * — налаштування на захист теплоносія від замерзання. 7,5–9,5 °С;
- 1 — 13–14 °С;
- 2 — 15–17 °С;
- 3 — 18–20 °С;
- 4 — 21–23 °С;
- 5 — 24–26 °С.
Досягається це завдяки тому, що обертом голівки на певну позицію ми фіксуємо положення замикального клапана, а, отже, і подавання теплоносія на опалювальний прилад у кількості, необхідній для підтримування вказаної температури в приміщенні.
Для отримання реальної економії теплової енергії, що йде на опалення квартири, кожний споживач повинен активно використовувати надані йому можливості.
По-перше, установлювати певний температурний режим для кожного приміщення квартири. Приміром, якщо у вітальні вам комфортно за 20–22 °С, то на кухні, де тепло додатково виділяє плита, холодильник тощо, цілком можна обійтися й із 18 °С. Так само і щодо спальних кімнат.
По-друге, знижувати температуру у квартирі на час короткострокової відсутності в ній мешканців (відхід на роботу, заняття), а після повернення її можна швидко довести до комфортного рівня.
По-третє, знижувати температуру до рівня захисту від замерзання на період тривалої відсутності мешканців, приміром, на період зимової відпустки. Як показує практика, виконання цих нескладних правил дозволяє заощаджувати до 20% теплової енергії.
Останнім часом велике зацікавлення в користувачів стали викликати інтелектуальні електронні радіаторні терморегулятори з функцією програмування. Термостатичні елементи цих регуляторів легко монтуються на будь-які раніше встановлені клапани. Вони оснащені низкою стандартних програм для керування температурним режимом у приміщенні. Одна з них дозволяє підтримувати задану температуру протягом усієї доби. Інші дозволяють на певний період (на час сну, відсутності на час роботи тощо) знижувати температуру на кілька градусів, а після закінчення заданого часу підвищувати її до первісних параметрів. Ба більше, усе це проводиться в автоматичному режимі й не вимагає постійного переналаштування, як у випадку використання звичайних терморегуляторів. Важливою перевагою електронних терморегуляторів є також наявність функції «відчинене вікно», що дозволяє перекривати регулювальний клапан у випадках різких знижень температури в приміщенні, що зазвичай відбувається під час провітрювання. Це сприяє істотному скороченню втрат тепла й економії теплової енергії.
Для багатьох із нас радіаторний терморегулятор є новинкою, ми не зовсім розуміємо, як він допомагає керувати своїм теплоспоживанням і заощаджувати теплову енергію. Хотілося б сподіватися, що ця стаття допоможе розвіяти ваші страхи й сумніви. І повірте, усе не так складно, а радіаторний терморегулятор стане для вас таким же звичним, як електровимикач або водопровідний кран.