Модернізація системи опалення в багатоквартирних будинках старої забудови: три кроки до індивідуального комфорту та економії

Серед багатоквартирних будинків старої забудови в Україні найбільш поширеними системами опалення є однотрубні системи з вертикальними стояками. За оцінками спеціалістів, близько 80% всього житлового багатоквартирного фонду в Україні мають саме такі системи опалення.

За технологічною схемою, поширеною у 70-х роках, циркуляцію теплоносія в таких системах забезпечував так званий «гідроелеватор», встановлений у підвалі будинку. Він сполучав внутрішньобудинкову систему опалення із зовнішньою тепломережею, понижував температуру первинного теплоносія до належних для будинку параметрів, а також забезпечував циркуляцію теплоносія всередині будівлі.

Однотрубні вертикальні системи опалення набули свого часу поширення в багатоквартирній житловій забудові через простоту схеми та виробництва. Такі системи були достатньо стабільними гідравлічно, могли швидко монтуватися, потребували менше витратних матеріалів. Втім, простота цієї схеми мала й зворотний бік.

По-перше, теплоносій в однотрубних системах належним чином не розподіляється між стояками та опалювальними приладами. Річ у тім, що конструкція таких систем передбачає наявність подавальної та зворотної магістралі, які розташовуються в горищних або підвальних приміщеннях. До магістралей під’єднуються вертикальні опалювальні стояки, до яких, своєю чергою, послідовно підключені опалювальні прилади. В таких системах, у стояках, що знаходяться ближче до теплового пункту, витрата теплоносія є завжди  вищою, ніж у тих, що знаходяться далі. При дешевих енергоресурсах цей недолік компенсували підвищеною подачею теплоносія.

По-друге, в останні десятиліття, брак належного обслуговування та експлуатації системи опалення (самовільне збільшення секцій опалювальних приладів, використання теплоносія для облаштування «теплої підлоги» у квартирах тощо) гідравлічно розбалансували систему в більшості будинків, значно погіршивши якість опалення. Однією з причин такого стану справ є брак розуміння, що гідравлічна система опалення будинку – єдина система і ефективно розв'язувати проблеми з опаленням можна лише на рівні всього будинку, а не окремої квартири.

Крім того, з плином часу, став очевидним інший суттєвий недолік означеної схеми опалення: конструктивні особливості гідроелеватора дозволяють йому працювати лише за умови сталого гідравлічного опору внутрішньобудинкової системи опалення, що виключає можливості автоматизації регулювання спожитого тепла.

• Автоматичний регулятор теплового потоку, що складається з електронного регулятора з датчиками температури та регулювального клапана з електроприводом. Під дією керувальних сигналів від електронного регулятора електропривід управляє регулювальним клапаном, змінюючи параметри витрати й, відповідно, температури теплоносія.
• Електронний регулятор – це «мозок» ІТП. До нього підключені всі виконавчі механізми (циркуляційні насоси, електропривід регулювального клапана), датчики тиску та принаймні два датчики температури – датчик температури зовнішнього повітря, розташований на фасаді будівлі та датчик температури теплоносія, що йде в систему опалення будинку. Електронний регулятор в складі ІТП повинен бути призначений для управління системами теплоспоживання в залежності від температури зовнішнього повітря, часу доби і відповідати чинним стандартам. Сучасний електронний регулятор Danfoss ECL Comfort 310 дозволяє дистанційно, з мобільного пристрою, контролювати та керувати системою опалення будинку.
• Автоматичний регулятор перепаду тиску стабілізує перепад тиску на регулювальному клапані регулятора теплового потоку, а також, при спільній роботі з  клапаном, обмежує максимальну витрату теплоносія, що прямо впливає на ефективність теплоспоживання всієї системи опалення будинку.
• Два циркуляційні насоси, один з яких є резервним, забезпечують необхідну циркуляцію теплоносія, долаючи гідравлічний опір системи опалення будинку.
• Залежно від кількості поверхів, обирається схема приєднання системи опалення будівлі до теплової мережі. Для 12-поверхових будівель і вище незалежна схема приєднання, через теплообмінник, є обов’язковою.  Незалежна схема приєднання, з огляду на вищу ефективність, є рекомендованою і для будівель меншої поверховості. Крім теплообмінника, необхідними складовими ІТП при незалежній схемі є розширювальний бак та лінія автоматичного підживлення.
• Запірна арматура використовується для того, щоб, за потреби, перекрити потік теплоносія. Як правило, при встановленні ІТП, запірна арматура на вводі теплової мережі до будівлі замінюється на нову. Якщо термін служби наявних запірних пристроїв не вичерпано, необхідно перевірити їх герметичність і відсутність видимих дефектів конструкції. Регулювання за допомогою запірної арматури заборонено будь-яким способом.
• Окремо слід відзначити, що на вводі теплової мережі до будівлі, має бути встановлений тепловий лічильник. На сьогодні в Україні, більшість будівель обладнано приладами обліку теплової енергії. Втім, якщо такого приладу немає, він повинен бути встановлений обов’язково і в першу чергу. Більшість сучасних теплових лічильників у своєму складі мають модуль m-bus. За допомогою цього модуля і шини зв'язку m-bus тепловий лічильник можна під'єднати до електронного регулятора й аналізувати дані, отримані з приладу обліку.